“Я втратив око під час обстрілу”: волонтери Девід та Володимир, ризикуючи життям, евакуюють людей до Дніпра

Волонтери Девід та Володимир, ризикуючи життям, евакуюють людей до Дніпра. Два місяці чоловіки возять гуманітарну допомогу з Дніпра у Донецьку та Луганську області, також евакуюють людей з цих регіонів.

Під час такої евакуації 16 червня чоловіки потрапили під обстріли та отримали поранення. Володимир — у самому Лисичанську під час авіаудару, Девід — на “дорозі життя” Лисичанськ-Бахмут, він втратив око. Про це TheBest дізнався з повідомлення на сайті Суспільного.

Володимиру 36 років. Він з Києва. Там волонтерив, годував безхатченків. Нині працює водієм – возить гуманітарну допомогу, здебільшого у Донецьку та Луганську області, а також евакуює людей з цих регіонів.

На початку повномасштабного вторгнення Володимир хотів записатися до тероборони, ходив до військкомату. Проте його не взяли через переукомплектованість особового складу. Тоді він почав волонтерську діяльність.

Володимир розповідає про процес евакуації. Зазвичай люди приходять на точки збору. Але якщо у них є мобільний зв’язок, можуть зателефонувати волонтерам, повідомити свою адресу, і їх забирають.

Людей часто доводиться вмовляти евакуюватися.

“Наприклад, була жінка, яка не могла залишити свого сліпого собаку. Або людина тут все життя прожила і не хоче залишати все, що нажила за ці роки. Дехто розповідав, що вони вже виїжджали. Були на заході України і повернулися через брак грошей, відсутність роботи тощо”, говорить Володимир.

У містах, з яких він вивозив людей, розбомблені будинки, відсутні лінії електромереж, водопостачання, часто немає зв’язку.

Девід Мартін Янг – колега Володимира, також волонтерить у ГО “Help people”. Він британець, але проживає у Києві вже 16 років. “Мене компанія відправила сюди працювати. Тут я залишався до початку війни, волонтерів. Робив камуфляжну сітку на Оболоні. Мені це було не дуже цікаво. Тож коли запропонували стати водієм і возити людей, я погодився”, – розповідає Девід.

Евакуація під обстрілами

16 червня він разом з Володимиром поїхав до Лисичанська евакуювати людей. Девід згадує: мав передчуття, що станеться щось погане. Чоловіки збиралися забрати жінку, що жила поруч із будинком культури. І саме туди влучила російська ракета.

“Я спочатку не зрозумів, що відбувається. Був шокований. Почало все сипатися: шифер, скло, цеглини. Уламки, які падали з даху, потрапили в мене. Я отримав травми, та загрози життю не було”, говорить Володимир.

Після цього волонтери направилися до шпиталю, де їм надали допомогу.

Девід отримав поранення вже дорогою назад, до Дніпра.

“Позаду вибухи, справа постріли, я швидко почав їхати по уламках. Гради стирчали, щось вибихнуло під машиною і пошкодило дно, та я продовжував швидко їхати. Але багато обгорілих машин блокувало наш шлях. Дорога ставала все гіршою і гіршою”,  говорить він.

Врешті решт машину довелося зупинити. Девід вийшов з автівки, і біля нього розірвалася ракета. Уламки пошкодили око.

“Шрапнель полетіла у мене, в район обличчя. Я подивився на себе і побачив кров. Я почув постріли з кулемета. Мені здалося, що нам залишилося жити три хвилини”.

Врешті решт за допомогою українських військових евакуаційна група дісталася до Бахмута. Нині Девід продовжує лікування, але готовий вийти на роботу хоч просто зараз.

На питання, чи підтримують його вибір близькі, Девід відповідає так:

“Я усвідомлюю, що вони, можливо, мене не розуміють. І мені з цим не дуже комфортно жити. Родина — це велика кількість людей. Мені казали, щоб я виїжджав з України, що мені немає сенсу тут знаходитися. Але, я з Києва – це місце, де я живу”.

До речі, нещодавно “TheBest” писав:

“Хочу швидше повернутися додому”: 11-річна Стефанія евакуювалася з Рубіжного до Дніпра