Відчай та апатія: Як продовжувати працювати під час війни?
Як продовжувати працювати під час війни? В Україні триває війна. Через потужний шок й травматичний досвід хтось більше, хтось менше, але всі ми переживаємо суміжні кризи й викривлене сприйняття дійсності.
Як продовжувати працювати під час війни? Про це TheBest дізнався з повідомлення на сайті “НВ”. Зараз це контекст, в якому нам потрібно жити, приймати рішення, працювати й врешті решт перемагати.
Виснаженість, демотивація, апатія — це лише частина «болей», якими наша психіка реагує на стрес, і з якими більшість стикається щодня. Психіка переживає шокову травму і через великий обсяг інформації, емоцій, переживань наша нервова система вмикає захисні функції, аби уникнути виснаження й мати ресурс на адаптацію.
Розглянемо шість найбільш розповсюджених проблем і як з ними впоратись.
1. Демотивація. «Я не розумію, який сенс в тому, що я роблю»
Відчуття, що немає жодного сенсу в будь-якій діяльності, яка не впливає безпосередньо на припинення війни, а отже й робота здається безглуздою. Це демотивує й не дає сфокусуватись на роботі й не лише. Проте, працювати в умовах війни хоч і складно, але можливо. Важливо чітко окреслити для себе«навіщо».
Що робити, якщо мотивація на нулі? Зосередитись на конструктивних моментах і нагадати собі, що для вас є цінним у роботі, чому ви її обрали та що унікальне та корисне даєте ви. До речі, пам’ятати це важливо завжди, а не лише під час кризових ситуацій.
Важливо також докладати зусиль в тому, в чому ви профі. Наприклад, ви профі в координації колег й легко можете зсинхронізувати команду. Тоді чому б зараз не зосередитись на цьому скілі й не бути для команди точкою опори — можливо, це саме те, що зараз потрібно.
2. Апатія. «Я не відчуваю результат своєї роботи»
Відчуття постійного процесу є, а відчуття результату немає. Такий стан призводить до апатії – не хочеться займатись не лише поточними справами, але й братись за нові немає бажання.
Як впоратись? Дозвольте собі уповільнитись — зробіть паузу та порефлексуйте над пріоритетами, розставте акценти. Пам’ятайте про мистецтво маленьких кроків — рухатись хоч і повільно, проте невпинно. Зафіксуйте для себе точку, в якій знаходитесь зараз й окресліть шлях, що вже пройдено. Далі нагадайте собі: «чому й навіщо я роблю це». І щоразу, коли виникає потреба «відчути результат», пригадуйте кожен свій маленький крок й те, що вже сам вибір рухатись своїм шляхом і є результатом.
Наприклад, у вас зараз є робота — це добре, бо дає певний дохід. Це дає можливість подбати про себе і допомогти за потреби близьким. Плюс є можливість підтримувати армію фінансово, а це вклад в економіку країни. Перемога — це не лише про військові здобутки, а й про економіку країни, про її культурну та соціальну самодостатність — а це потребує щоденної праці.
3. Розфокус. «Я не можу сфокусуватись і постійно відволікаюсь»
Відчуття щоразу, коли потрібно зосередитись на конкретній задачі, ніби це потребує надзусиль, а втримати увагу все одно не вдається. Цей стан через перенапруження психіки — потік інформації зараз великий, і нервова система потребує додаткових зусиль, щоб впоратись з навантаженням. До того ж досі дається взнаки шок, й стрес, в якому ми досі перебуваємо. Плюс є потреба бути в курсі новин. Тож природно, що психіка вмикає функцію самозахисту. І навіть якщо вдається продовжувати робити справу, зазвичай це відбувається механічно.
Щоб вибратись з цієї пастки, потрібно розвантажити психіку. Споживайте інформацію підходьте структурно й усвідомлено. Виділить собі годину-дві на день для новин і розподіліть їх протягом дня на два-три часові слоти. Зараз потік новин настільки швидкоплинний, що спроба встигнути за всім може лише нашкодити. Робіть паузи в роботі – перемикайтесь з однієї діяльності на іншу, так мозок буде в тонусі.
4. Невпевненість. «Я роблю недостатньо»
Відчуття, що незалежно від того, що і скільки ви робите, цього замало. Це через стан невизначеності, в якому більшість з нас опинились — здається, що стільки всього треба зробити, але немає розуміння, а що власне буде достатньо.
Кожен з нас зараз докладає чимало зусиль, щоб підтримувати свою життєздатність й водночас робити щось для перемоги — хтось працює й донейтить на підтримку армії, хтось займається облаштуванням закордоном, хтось волонтерить і допомагає в рядах інфовійська. Проте багато з нас відчувають, що роблять замало або займаються незначними справами. Так відбувається, бо обсяг завдань й масштаб цілей значно перевищує спроможності й попри бажання зробити якомога більше, сил й ресурсу вистачає не на все. І це нормально.
Визначте для себе той обсяг роботи, за який готові взятись і що вважатиметься результатом. Нормально — не братись за завдання, якщо відчуваєте, що ресурсу зараз немає. Важливо знати свою міру в усьому — в тому числі й в роботі.
- Виснаженість. «Я відчуваю втому майже одразу, як починаю щось робити»
Відчуття постійної втоми та виснаженості. Це все через хвилеподібність реакції в стресовій ситуації. Всі наші біоритми й алгоритми, що працювали раніше, порушено — організм адаптується до нової реальності й нового ритму, тому щойно відчуває мінімальне напруження, подає сигнал «stop», щоб попередити можливий «злам».
Важливо бути в контакті з собою — відчувати свій стан та настрій й усвідомлювати власні емоції. Також, давайте організму можливість перепочити та відновитись — чергуйте роботу з приємними для вас активностями. Складіть перелік доступних наразі приємностей та виділяйте щодня час на них.
А перш ніж взятись за роботу, перевірте себе — чи маєте зараз на це достатньо ресурсу. Знову ж таки, чергуйте різні діяльності – так організм не перевантажуватиметься й водночас мозок буде в тонусі, бо перемикатиметься з однієї активності на іншу.
- Дизбаланс. «Я постійно між «давай, фігач невпинно» і «камон, забий на все»
Відчуття постійної розігнаності й готовності фігачити невпинно або ж навпаки бажання забити на все. Кожен по-різному реагує на стрес, але на біологічному рівні людини є три базові реакції на стрес: завмри, біжи, бийся. І в стресовій ситуації кожен діє в рамках одного з цих фреймів. 24 лютого ми опинились в ситуації шоку, яка запустила в дію наші стресові механізми, і більшість продовжує досі діяти в такому ж фрейм
Будемо відверті: цей стрес триватиме ще чимало часу — змінюватимуться фази й сприйняття, контекст, але нам кожному тепер потрібно навчитись жити з цією «новою реальністю». Як? Поступово й без різких рухів.
Що робити? Точно не картати себе й прийняти як даність, що зараз не завжди вдається працювати на повну силу, бо сил нема. Водночас відповідально ставитись до взятих на себе зобов’язань — дотримуватись домовленостей та дедлайнів, не запізнюватись на зустрічі та дзвінки тощо. Якщо відчуваєте, що взяли на себе забагато, поговоріть з колегами — домовтеся про перенесення дедлайнів або попросіть про допомогу. Головне — залишайтеся в контакті з реальністю та дбайте про себе.
Як діяти керівникам?
Й окремо хочеться додати декілька порад для керівників — адже від того, як зараз вдасться організувати й трансформувати команду, залежить те, на скільки вдало компанія впорається з цією кризою і з якими надбаннями вийде з неї.
Тримайте фокус команди на спільній ідеї й регулярно комунікуйте її колегам. Мовляв, так, зараз нам складно, проте ми можемо і будемо підтримувати й допомагати одне одному. Важливо окреслити — як само підтримувати й чим допомагати. Наприклад, ми одразу ж чітко для себе визначили, що зараз допомагаємо колегам не лише на рівні базових матеріальних потреб — компенсуємо переїзд та перший місяць проживання на новому місці й організовуємо підтримку ментальну: організували групу тілесно-орієнтовної терапії, заняття з йоги, залучили психолога. Розуміємо, наскільки важливо зараз подбати про свій емоційний стан.
Зараз не варто встановлювати жорсткі дедлайни але передбачати час на форс-мажори. При цьому ставте перед командою чіткі й невеликі за обсягом завдання і домовляйтесь про проміжні результати. Регулярна синхронізація — що треба зробити протягом тижня, що сьогодні, завтра, післязавтра і найближчим часом. Й не менш важливо регулярно комунікувати результат — які досягнення за тиждень, скільки клієнтів вдалося знайти чи повернути, скільки проєктів запустити, які цілі на наступний тиждень.
Будьте в курсі, на скільки команда зараз в ресурсі та, якщо, комусь потрібно зробити паузу, давайте таку можливість. Можна зробити чергування — ми в Indigo запускаємо формат парної роботи над вакансіями: якщо хтось випадає, він/вона звертаються до напарника. І, якщо треба зайнятись власними питаннями чи допомогти близьким, та навіть просто, відпочити чи подивитися на місто / країну, в якій опинилися, така можливість є.
Додайте «життєвості» в робочий контекст й окрім поточних завдань приділяють увагу актуальним зараз питанням. Наприклад, ми започаткували формат вебінарів з менторства і комунікацій. Так ми не тільки займаємось завданнями воєнного часу, але й інвестуємо свій час в довгострокову перспективу. Важливо зараз докладати зусиль щодо майбутнього контексту. Якими та з чим ми вийдемо з цієї ситуації – про це варто подбати вже зараз.
Діліться досвідом й навчайтеся разом навичкам інформаційної гігієни. Фейки — основна зброя інформаційної війни, тому допомагайте команді з перевіреними джерелами інформації та зберігати спокій.
Постійно зсинхронізовуйтесь й обмінюйтеся інформацією — кому яка допомога потрібна і що може зробити команда, яка поточна ситуація в містах України та інших містах перебування працівників, як виїхати з небезпечних локацій тощо.
Гуртуйтеся навколо справ, важливих для перемоги: підтримка ЗСУ, допомога переселенцям, волонтерство, координація волонтерів — все, що вмієте і на що маєте ресурс.
Зберігайте гарне почуття гумору та жартуйте — без цього в темні часи ніяк. Пам’ятаймо: що і як ми робимо щодня, не лише наближає нашу перемогу, але й формує те, якими ми будемо після. Дуже хочеться, щоб після — ми були ще кращі, ще сильніші. І це те, на що кожен з нас може вплинути вже зараз.
До речі, нещодавно “TheBest” писав:
Психотерапевт розповіла, як впоратися з кризою довіри під час війни
Коли закінчиться війна в Україні: прогноз астрологів
У посольства РФ в Ірландії закінчується опалення: бізнес відмовляється працювати з ними
