LIFE

Як 22-річний нацгвардієць Кирило Коробко вижив у госпіталі під Азовсталлю, а після того ще й у полоні РФ

Як 22-річний нацгвардієць Кирило Коробко вижив у госпіталі під Азовсталлю, а після того ще й у полоні РФ. Кирило Коробко, 22-річний нацгвардієць із Кривого Рогу, виїхав із оточеної російськими військами Азовсталі на 83 день повномасштабної війни.

17 травня його, на той час пораненого і лежачого, вороги завантажили у автомобіль евакуаційної колони і відправили в виправну колонію у непідконтрольній Україні Оленівці на Донеччині. Про це TheBest дізнався з повідомлення на сайті “НВ”.
Так хлопець разом із побратимами потрапив у полон. Бійці, які приїхали туди ще 15 травня, під час першої евакуації,розповідали, що «ДНРівці» трьох із них одразу побили до смерті, — пригадує Коробко. — Але після цього росіяни самі взяли під контроль колонію і позабирали багатьох представників «ДНР».

У моторошних в’язничних умовах Коробко пробув 44 дні. Лише 29 червня йому вдалось повернутись додому в рамках масштабного обміну полоненими. Через тиждень після звільнення Коробко розповів історію війни і полону.

В оточеному місті

Коробко підписав контракт із Національною гвардією (НГ) ще у 2020 році. Він служив водієм в підрозділі НГ, що розташовувався в Кривому Розі.

За кілька днів до початку повномасштабної війни боєць дізнався, що разом із іще чотирма водіями повинен евакуювати маріупольський підрозділ Нацгвардії в Запоріжжя. 23 лютого нацгвардієць виїхав до Маріуполя. Але повернутися вже не зміг.

«Ми простояли там кілька днів і уже 26−27 лютого складно було виїхати. Так ми всі там і залишились», пригадує хлопець.

Перший час Коробко знаходився на Азовсталі. Та вже з початку березня він поїхав на позицію у лівобережному районі Маріуполя. З того часу про водійські обов’язки йому довелось забути, а виконувати усе, що потрібно було для оборони міста. Під час одного із завдань Коробко отримав осколкові поранення ніг.

«10 квітня десь в обід я отримав поранення. Ми стояли на позиції, але зайшли російські чеченці і кинули гранату», пригадує він.

Пораненого бійця одразу ж евакуювали в госпіталь, який знаходився у бункері заводу Азовсталь. В той час усі маріупольській лікарні уже були розбомблені російськими військами. В бункері лікарі дістали із нього всі осколки, які змогли. Але частина все ж залишилась.

«Мені робили перев’язки, давали обезболюючі, антибіотики і вітаміни. Тоді ще з ліками і їжею було нормально, — пригадує хлопець. — Складно стало вже в кінці квітня — на початку травня. Тоді практично вже нічого не було: бувало, що наші хлопці прямо в нашому підвалі варили кашу, а бувало, що за відсутності сильних обстрілів прибігали бійці із сусідніх позицій і приносили нам їжу».

Наприкінці квітня росіяни піддали важкому авіабомбардуванню Азовсталь. Потужними вибухами завалило польовий госпіталь, в якому знаходився Коробко.

«У наш бункер теж попала бомба, але вона не розірвалась. — розповідає Коробко. — Частину бункера і людей завалило… Багатьох не змогли дістати».

Та хлопцю тоді пощастило. Коробко розповідає, що страху залишитись у бункері назавжди у нього не було: «Я якось відчував, що повернусь додому. Налаштовував себе тільки на хороше».

Евакуація

Про те, що маріупольських захисників, які тримали оборону міста понад 80 днів, будуть евакуйовувати з Азовсталі, Коробко дізнався 10 травня. За словами бійця, разом із побратимами вони морально налаштувалися, що доведеться їхати у полон. Адже іншого виходу не було.

Перша евакуація відбулась 15 травня, пригадує Коробко. Та він виїхав з оточеного заводу вже під час третьої – 17 травня.

«В той день вийшло близько 600 людей, — пригадує хлопець. — Автобуси виїжджали колоною, які супроводжував російський БТР та військова поліція. Десь за 40 км, коли ми під’їжджали до самого місця, нас ще почав супроводжувати гелікоптер».

Місцем, куди привели українських захисників, виявилась колонія в непідконтрольному Україні селищі Оленівка на Донеччині. Будівля була оточена колючим дротом, а всередині приміщення були схожі на армійські казарми.

Коробко каже, що до нього та побратимів ставились в більшості нормально. Жорстокими були представники так званих «ДНР», які в перший день евакуації знущалися з українських військових.

«Ні, тортурів не було, — пригадує боєць. — Але чисто морально на нас тиснули. Постійно говорили, що ось їхні вже все захопили і вся Україна — це Росія. І що ми нікому не потрібні, нас ніхто не поміняє. Нацистами також називали постійно».

Українських полонених росіяни розділили по різних бараках відповідно до приналежності: Нацгвардія з прикордонниками — окремо, тероборона — окремо, полк Азов — окремо. Тому як ставились до останніх нацгвардієць не знає.

Обмін

На обмін українські військові чекали щодня. Адже ходили чутки, що він буде, і кожен звук техніки із двору давав надію на повернення додому. Для Коробка це стало реальністю лише 28 червня. Але і тоді він до останнього не вірив, що обмін відбудеться — до цього його двічі перевозили в різні колонії.

«Ввечері 28 червня нас вишикували. Ми вже тоді зрозуміли, що починається обмін. Знову назвали наші прізвища і погрузили КАМАЗ, — пригадує нацгвардієць. — Ми ще заїхали по двох поранених в іншому місці, а далі до 5 ранку чекали на швидкі, які мали вивезти наших лежачих».

Із полону Коробка разом із побратимами везли з опущеними головами. На підконтрольній Україні території вони опинились вже близько 17 години 29 червня.

«Я, чесно кажучи, думав, що обмін не відбудеться. Що ми приїдемо знову кудись і повернемось назад, — говорить Коробко. — Я досі, хоча пройшов тиждень, потрохи приходжу в себе і розумію, що я уже тут, в Україні, на нашій території. А перші кілька днів я взагалі не міг повірити, що це відбулося. Здавалося, що це сон».

Зараз Коробко перебуває у криворізькій лікарні, де йому витягнули решту осколків від гранати. Хлопець зізнається: як тільки оговтається і одужає, то повернеться на службу.

До речі, нещодавно “TheBest” писав:

“Після протезування хотів би повернутися в стрій”: історія захисника з Енергодару, який захищав Маріуполь

To Top