“Боїмось вийти наверх”: історії тих, хто ховається у харківському метро

Розповідаємо  історії тих, хто ховається у харківському метро. Після того, як українська армія відігнала росіян від Харкова, по місту рідше працює артилерія. Від обстрілів все ще страждають околиці, та частина районів стала безпечною.

Зібрали історії тих, хто ховається у харківському метро. Про це TheBest дізнався з повідомлення на сайті “BBC News”.

На початку тижня харківський міський голова Ігор Терехов повідомив про відновлення роботи метро. 

“В нас були деякі застереження, ми обстежили ділянки, які піддавалися обстрілам. Сьогодні є висновок, що вони придатні для руху”, повідомив Терехов. Метро має поїхати вже 24 травня. 

“Транспорт – це дуже важливо. Адже, коли працює транспорт, працює економіка. Люди можуть доїжджати до роботи. Починає працювати бізнес”.

Від початку війни підземка слугувала укриттям для тисяч людей. Це найбезпечніше місце, стверджував Терехов. Та після запуску першого наземного громадського транспорту людям у метро повідомили про необхідність переїзду. 

Людей переселять у гуртожитки. Міський голова пообіцяв – розташовані вони будуть у більш безпечних районах. Людей годуватимуть, допомагатимуть з ліками. 

“Також ми підготуємо укриття, куди ви зможете спускатися під час повітряної тривоги”, – пообіцяв Ігор Терехов, спілкуючись з людьми на одній зі станцій метро. 

Але багато людей досі бояться підніматись із підземки. 

“Надії немає”

На станції метро “Героїв праці” на Салтівці (це найбільш небезпечний район міста, тут і зараз можна чути звуки канонади) я вперше. Від початку війни вона була чи не найбільш населена. Нині імпровізовані ліжка теж починаються від самого переходу, але вже у вестибюлі людей небагато. 

Частина тих, хто тут укривався, вже поїхали. Ті ж, хто залишився, мають розгублений вигляд. 

На сходинках до платформи сидить жінка. Я деякий час не наважуюсь підійти. Вона сидить окремо від усіх ліжок, ніби тут немає їй місця. І ледь стримує сльози. Питаю, чи погодиться поспілкуватися. Її звати Олена, вона мешкає у цьому ж районі. 

До підземки Олена з чоловіком, донькою та котом приходять ночувати

“У березні влетіла ракета, сходинки склалися і все… ми не можемо зайти. Ми жили і у підвалі, і у метро, і у знайомих. І з валізами оце ходимо. І немає жодної надії”, – крізь сльози пояснює жінка.

До підземки Олена з чоловіком, донькою та котом приходять ночувати. Олена каже – тут тихіше. Речі перуть та миються у знайомих. Жінка дуже сподівається на пропозицію від міської влади – безплатне тимчасове житло. 

Лорд знайшовся

Вздовж усієї платформи – імпровізовані ліжка. Під ноги іноді потрапляє картон. Тут навіть є намет. Люди сплять, прогулюються чи роздивляються щось у смартфонах.

А ось кіт на ланцюжку. Домашній, доглянутий з очицями-блюдцями. Він іде на руки до будь-кого, хто підходить. Намагається залізти та заховатися. Та нестримно нявчить. 

Його господар Дмитро каже, що кіт відходить від вільного життя безхатніх тварин. Чотири дні гуляв по тунелях метро. Кота звати Лорд, хоча на нього він нині не дуже схожий. 

Разом зі своїми господарями він мешкав у вагончику метро в тунельному тупіку. Чотири дні тому усіх, хто жив у вагонах метро, переселили на платформу. А Лорд під час міграції загубився.

Мешкав у суцільній темряві, добуваючи їжу зі сміттєвих пакетів. Їх розідраними знайшла пошукова група, сформована з робітників метрополітену та господарів кота. І лише нині його знайшли.

Дмитро каже, у підземці вони з березня. Спустилися сюди після одного з обстрілів. Їхню квартиру пошкодило вибуховою хвилею. 

“В нас двері винесло, саму коробку зірвало. Ось так просто штовхни, воно випаде. Там шматки бетону летіли над головою. Ми тоді вдома були, дві хвилі було. Побігли в підвал, адже бігти одразу (у метро – pед.) було неможливо, а з підвалу – сюди”, вдома краще, але тут безпечніше, резюмує чоловік. 

“Лорд! Ти знайшовся!” – цей зойк я чую зі спини. До галасливого кота кидається білява жінка. Вона плаче та обіймає замурзану знайду. 

Тетяна – сусідка Дмитра по вагончику протягом останніх місяців. Лорд часто приходив до неї спати. Помешкання Тетяни також на Салтівці. На 14-му поверсі. З 26-го лютого жінка з родиною вже була у підземці. Відтоді додому поверталася лише двічі. 

“Вікна усі повилітали. Були ударні хвилі. Будинок трохи постраждав, але здебільшого він просто випатраний. Ліфт впав, – розповідає Тетяна. – Зараз пропонують піти звідси, звільнити метрополітен, та дуже страшно туди йти, я не зможу там жити. Це найбільш безпечне бомбосховище для нас. Ми тут себе почуваємо спокійно. Все, що розташоване на поверхні, дуже страшно. В людей вже розхитана нервова система. Вони не можуть просто так піти додому”. 

Страх покинути метро

Історії тих, хто ховається у метро, у більшості схожі. До підземки прийшли через страх перед обстрілами, чи втративши житло. І водночас кожна з історій – індивідуальна.

“Десь вибух, мене це дуже лякає”,  свій страх Катерина демонструє, прикриваючи руками вуха та зіщулившись. 

“Вона починає кричати”, – додає її чоловік, а Катя продовжує, трохи затинаючись: “Я дуже лякаюся важкої артилерії”. 

Для Антона та Катерини навіть незначний стук чи гуркіт – привід для паніки. В обох – інвалідність, захворювання, пов’язане з нервовою системою.

Обоє пережили початок війни у будинку, що поряд з кільцевою. Там обстріли з перших днів. Одна з ракет пробила дах квартири, де вони були разом із бабусею Антона. Дивом залишилися живі, встигли заскочити у ванну кімнату. 

“В бабусиній кімнаті біля дверей така діра, як моя бабуся у обхваті. Під шафою дірка, батарею розвалило. З другого поверху залетіло до сусідки і наскрізь пробило стелю, і підлогу в нас пробило до самого підвалу”,  розповідає Антон. 

Антон та Катя самі з Чугуєва, міста, яке було обстріляне у перший же день війни. До Харкова подружжя завітало провідати Антонову бабусю, коли наступного дня почалася війна. 

Після влучання снаряду вони якийсь час жили у підвалі. Та коли прилітати почало вже поряд, пішли до метро. 

Нині виходити з підземки дуже бояться. Станцією ходять чутки, що поселятимуть у гуртожиток в небезпечному районі. Прохають мене домовитися, аби їх поселили у інший гуртожиток.

До речі, нещодавно “TheBest” писав:

Харківський екопарк знищений обстрілами РФ