Алла Тететюк: освіта за кордоном очима вчителя

Алла Тететюк – освіта за кордоном очима вчителя. Cвоїм досвідом з українцями поділилася уродженка Нікополя Дніпропетровської області.

Алла Тететюк – освіта за кордоном очима вчителя. Про це TheBest дізнався з повідомлення на сайті “Освіта.UA”. 

Алла Тететюк родом з Нікополя. Багато років вона пропрацювала вчителем у середній школі №20. Зараз жінка проживає у Польщі У соціальній мережі “Фейсбук” вона поділилася своїми враженнями від польської освіти для дітей.

“Читаю про захоплення українських мам школами різних країн Європи. Побачила, що декількох зацікавило, як виглядає освіта з іншої сторони, очима вчителя, який працював і в Україні, і працює в Європі.

Можу розповісти про Польщу, тут, напевно, наших дітей найбільше.

Я пропрацювала 20 років в Україні (вітання колегам, які мене читають), зараз працюю в ліцеї у Вроцлаві. Якщо зовсім коротко, то суттєва різниця – менталітет.

Найперше, що мене вразило в перші дні у ліцеї – тиша на перервах, ніхто не кричить, не товче один одного, ну і учня, який біжить коридором, не бачила жодного разу. Діти вміють спілкуватися, ніколи не жартують «по чорному», вага, зріст, колір шкіри і вартість телефону значення не мають”, пише Алла. 

У польських школах батьки самостійно купують підручники, канцелярію, рюкзак. Це коштує не так мало. Правда, держава компенсує 300 злотих на ці витрати. Тож якщо комусь дали повний рюкзак підручників і канцелярії, це означає, що батьківський комітет скинувся грошима для дитини, або школі дали гуманітарну допомогу зовні (за яку теж хтось заплатив).

“Батьківські комітети тут теж є… Кажу, як мама і вчитель. Гроші теж збирають, але на трохи інші потреби. На екскурсії, походи, подарунки на свята, подарунки вчителям. Яхт і дорогих телефонів не дарують, але кілька разів на рік квіти, цукерки, можливо, щось ще (мені не дарували щось ще).

Дуже відрізняються стосунки вчитель-дитина-батьки. Наприклад, за 3 роки навчання моєї дитини в ліцеї у мене не було жодного телефону вчителя. Я могла їй тільки написати на електронну адресу. Учителі так само не дзвонять батькам. У разі потреби є пошта. Не більше. У робочий час.”

Ніхто не примушує вчитися, не «втовкмачує» в голови. На все добра воля дитини. Але… у 8 класі є екзамени. Якщо їх завалити, то пряма дорога тільки у робітничу сферу. Хто здасть , може вибрати між технікумом і ліцеєм.

Ліцей – наші старші класи. У кінці матура (ЗНО), не здав – немає можливості вступити у вуз.

“Оцінювання шестибальне з різними нюансами (я ледве навчилась рахувати). З балом 1 не переводять у наступний клас. Одиницю отримуєш, як система (не вчитель) порахує, що навчальний матеріал засвоєно менше, ніж на 45%…В Україні тягнуть за вуха! Тут можна в 20 років школу закінчити.

Неможливою є неповага до вчителя, принаймні зовні. Хамства від учнів я не бачила жодного разу, як і п’яної мами з татом «на разборках» у школі. За 5 хвилин приїде поліція. Але й жодного вчителя, який верещав би «ви всі дебіли» тут теж нема. Так можна зробити перший і останній раз у житті.”Заробітна плата вчителя без досвіду невелика, але існують надбавки, категорії. Тож вчитель з 10-річним стажем може собі дозволити відпустку в гарному місці”.

Ремонт вчителі на канікулах тут не роблять, тим паче за свої гроші…(я так робила в Україні фактично завжди). Папір для принтера – скільки треба…навіть А3, власний ноут і різні «навороти» в класі.

“І дозволю собі дати пораду вчителям: будьте добрішими, йдіть зі школи, якщо ви розумієте, що ненавидите учнів, а батькам – виховуйте своїх дітей вдома, а не чекайте, коли це зробить за вас вулиця і школа.”

Р. S. Адаптаційну школу для іноземців «злі язики» назвали «гетто для українців». Образливо…

До речі, нещодавно “TheBest” писав:

Українці за кордоном можуть безкоштовно оформити посвідку для повернення додому